Послання Медарда для нашого часу

Біскуп Медард був мужем великого масштабу, моральним авторитетом у сенсі соціальної справедливості і з подиву гідною чутливістю до людей, особливо нужденних. Це був муж своєї доби, який захоплено й відповідально діяв на користь суспільного блага. Медард умів відроджувати міжлюдські стосунки і своїм сучасникам показав цінність жінки і чоловіка, значущість взаємного поцінування, як і цінність та сутність доброго шлюбу.

Діяльність Медарда може бути для нас поштовхом до того, щоб ми вчилися усвідомлювати динаміку сьогодення. Спочутливість до сучасних суспільних, культурних, політичних, економічних або релігійних змін, локальних або глобальних, є у свою чергу дорогою до того, щоб ми були відкриті до оновлення простору, у якому живемо й працюємо. Бути відкритими перевірці, навіть тоді, коли добрі приписи вже вивірено, поза сумнівами, є відвагою. Медард показує нам цю відвагу щодо перевірки й засвідчує, що бути сміливим є корисним для всіх.

Медард підтверджує нам ту відому правду, що мати повагу до себе й до іншого є добре для всіх. Святий показав і «зматеріалізував» повагу чоловіків до жінок і жінок до чоловіків. Повага до іншої статі робить з людини людську істоту, яка бачить очима іншого, чує вухами іншого й відчуває його серцем. Людські істоти – це, власне, янголи з одним крилом: коли хочуть літати, мусять обійнятися. Коли як люди визнаємо цінність і значущість інших, відкриймося для можливості тішитися своїм людським буттям і відносинами з іншими. Повага до себе й до іншого та вміння цю повагу втілити у дрібницях уможливлює вихід за свої межі й перевершення себе самого. Власне кажучи, людина не є сталою субстанцією, але стало перетворюється, так що життя є суцільною пригодою.

Особистість Медарда може бути для нас стимулом до того, щоб ми мали хоробрість бути взаємно щедрими – матеріально й духовно. Його життєва історія заохочує нас до того, щоб ми зі свого багатства не лише мали зиск, але й щоб ним ділилися. Ділитися матеріальними благами й привчатися до того, аби й інші мали участь в нашому багатстві, є викликом. Адже ніхто не є таким бідним, аби не міг бодай щось дарувати, і ніхто не є таким багатим, аби не міг щось прийняти. І до того ж ніхто не є таким бідним, що не міг би подарувати себе, і ніхто не є таким багатим, аби не міг прийняти іншого.